Про поняття «гібридна війна»

Визначення гібридної війни є доволі складним з погляду трактування й наповнення відповідним змістом. За всіма критеріями це поняття має включати, крім іншого, такі компоненти,
як громадянську, партизанську, інформаційну війни, кібервійну тощо. Одразу зазначимо: В УКРАЇНІ НЕМАЄ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ. Громадянська війна – організована озброєна боротьба за державну владу між класами й соціальними групами всередині країни. Отже, немає в Україні громадянської війни й не передбачається. Є оборонна.

Наполягаючи на визначенні подій в Україні як гібридній війні, деякі так звані експерти тим самим фактично підтримують концепцію Російської Федерації, яку вона нав'язує Україні. Свою позицію щодо України Кремль називає «допомогою місцевому населенню, громадянам України в боротьбі за своє виживання». Отже, Росія намагається переконати російське суспільство, українське населення й весь світ у тому, що війна є гібридною і що в Україні відбувається саме громадянська війна.

Росія називає цю війну громадянською, оскільки такий підхід розв'язує їй руки як агресорові. Тим самим зміщує акценти, видає бажане за дійсне, щоб перенести відповідальність за події в Україні, тобто за війну, на саму Україну, на українське керівництво. За концепцією РФ, вона нібито як миротворець (навіть за міжнародно­правовими нормами) захищає українське населення, українських громадян від геноциду, який здійснюють владні структури, тобто українське керівництво. Це яскравий приклад того, як Росія брутально пересмикує факти і явища, як на «біле» каже «чорне».

Вона нібито захищає, зокрема й з допомогою «місцевої влади», українських громадян. Найперше російськомовних, яких називає «співвітчизниками» і яких покликана захищати, оскільки взяла на себе таку відповідальність ще з 1995 року, що закріплено в державному документі «Стратегічний курс Російської Федерації щодо країн держав–членів СНД», затвердженому президентом Б. Єльциним.

Такою позицією й активною пропагандою, зокрема в міжнародних ЗМІ, Росія намагається зняти з себе відповідальність за війну в Україні і виступити миротворцем­рятівником, який прийшов на допомогу постраждалому населенню. Тому й наполягає, що не є стороною конфлікту, хоч і ввела на нашу територію свою армію.

Пропагандистська зомбі­машина РФ переконала півсвіту в начебто «непричетності» Росії до війни. Російського вовка в овечій шкурі намагаються представити як миротворця й спасителя, котрий рятує життя мирного українського населення, яке піддається геноциду з боку української влади.

Нагадаємо, що в міжнародній практиці захист населення від геноциду злочинної влади означає гуманітарне втручання.

За концепцією, демократичні держави можуть втрутитися у внутрішній конфлікт іншої країни з метою захисту місцевого населення від геноциду злочинної влади. Яскравим прикладом такого втручання й захисту громадян є події в Руанді 1992–1994 років, де понад мільйон життів забрав злочинний режим1. Справа Руанди розглядалася на Міжнародному трибуналі 1994 року й злочинці були покарані2.

Гуманітарне втручання поки що остаточно не закріплено в системі міжнародних відносин, оскільки щодо його тлумачення виникає кілька запитань. По­перше, немає остаточно вироблених критеріїв визначення винуватця злочину, немає механізму запровадження втручання у внутрішні справи. Американські міжнародники й політики – прихильники концепції – намагалися узаконити її через міжнародні структури, зробити загальноприйнятною й закріпити на міжнародному рівні, зокрема й у міжнародному праві. Однак наштовхнулися на спротив європейської школи міжнародників, які вважають таку концепцію неприйнятною. Адже досі не зрозуміло, хто визначатиме стан внутрішніх справ у суверенній державі, критерії такого втручання не розроблені. І, по­друге, в разі визнання цієї концепції й застосування її як прийнятного заходу в міжнародній практиці, система суверенітету держави буде повністю зруйнована.

Довідково: Гуманітарна інтервенція або гуманітарна війна – застосування військової сили проти іноземної держави або будь­яких сил на її території для запобігання гуманітарної катастрофи або геноциду місцевого населення.

Під поняття гуманітарної інтервенції не потрапляють такі дії:

• миротворчі операції, що проводить ООН за згодою держави, на території якої вони здійснюються;

• акції з використанням збройної сили на прохання законного уряду, включаючи акції, передбачені угодами (проте існують ситуації, за яких нелегко встановити, що є законним урядом або дійсною згодою);

• військові операції, здійснювані державою з метою порятунку своїх громадян за кордоном від неминучої загрози їхньому життю або здоров'ю;

• акції примусового характеру без використання збройної сили.

Концепцію гуманітарної інтервенції вперше запропонував Генеральний секретар ООН Кофі Аннан 1999 року, виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї. Гуманітарну інтервенцію визначено як використання однією державою військової сили проти іншої, коли лідером публічно заявлена мета цієї військової акції – перешкодити порушенню прав людини державою, проти якої вона (акція) спрямована. Це визначення, можливо, занадто вузьке, оскільки виключає невійськові форми втручання, приміром, гуманітарну допомогу та міжнародні санкції. У широкому розумінні гуманітарну інтервенцію слід розуміти як поняття, що охоплює ненасильницькі методи, а саме: втручання без застосування військової сили, аби полегшити людські страждання в суверенних кордонах. Немає жодного стандарту або юридичного визначення гуманітарної інтервенції; поле аналізу (наприклад, права, етики або політики) часто впливає на визначення, яке обирається. Відмінності у визначеннях включають такі зміни:

– гуманітарна інтервенція обмежується у випадках, коли немає згоди від держави, що приймає її;

– гуманітарна інтервенція обмежується покаранням злочинних дій;

– гуманітарна інтервенція обмежується у випадках, коли наявна чітка санкція Ради Безпеки ООН для вжиття певних заходів.

***

Гібридна війна (англ. Hybrid warfare) – військова стратегія, яка об'єднує звичайну війну, малу й кібервійну. Також термін «гібридна війна» використовують для опису атак із застосуванням ядерної, біологічної та хімічної зброї, саморобних вибухових пристроїв та інформаційної війни. Такий підхід до ведення конфліктів є потужним і складним різновидом війни. Також цей термін застосовують тоді, коли потрібно охарактеризувати гнучку й складну динаміку бойового простору (англ. Battlespace), що передбачає гнучку реакцію, легко адаптується.

За словами підполковника Корпусу морської піхоти США Білла Неметті, гібридна війна – це «сучасний вид партизанської війни», який «об'єднує сучасні технології та сучасні методи мобілізації».

Нейтан Фраєр із Центру стратегічних і міжнародних досліджень був однією із ключових осіб, котрі визначили загрози, які містить у собі гібридна війна: (1) традиційні; (2) нестандартні; (3) катастрофічний тероризм; (4) підривні, коли використовуються технології для протидії перевазі у військовій силі.

Полковник армії США Джек МакКуен визначив гібридну війну як основний метод дій в асиметричній війні, що ведеться на трьох вибіркових видах поля бою: (1) серед населення конфліктної зони; (2) тилового населення; (3) міжнародного співтовариства. Девід Кілкаллен, автор книги «Випадкова герілья» (англ. ‘The Accidental Guerrilla’), стверджує, що гібридна війна – це найкраще визначення сучасних конфліктів, і підкреслює, що вона передбачає комбінацію партизанської та громадянської воєн, а також заколоту й тероризму.

Журналіст Френк Хоффман визначає гібридну війну як будь­які дії ворога, котрий миттєво й злагоджено використовує складну комбінацію дозволеної зброї, партизанську війну, тероризм і злочинну поведінку на полі бою, щоб домогтися політичних цілей. Заступник секретаря
ВМС США Роберт Ортон Ворк стверджує, що ворожі війська можуть використовувати «гібридних військовослужбовців», які конспіруються серед цивільного населення.

_______________

1 Див.: http://navoine.info/peress­rwand.html. Кількість загиблих за 100 днів становила, за різними даними, від 500000 до 1000000 осіб. Швидкість убивств у Руанді в п’ять разів перевищувала швидкість убивств у німецьких таборах смерті в роки Другої світової війни.

2 Міжнародний трибунал ООН: 20 Years Challenging Impunity In the direct aftermath of the Genocide in Rwanda and during the subsequent 20 years, the ICTR has been at the forefront of the global fight against impunity, prosecuting those considered most responsible for the gravest crimes committed in 1994. As the Tribunal approaches the end of its mandate, its legacy lays the foundation for a new era in international criminal justice. Див.: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=4&sqi=2&ved=0CC4QFjAD&url=http%3A%2F%2Fwww.mid.ru%2Fbdomp%2Fns­dp.nsf%2Fb6c978cb6febd246c3256e3f002bab2d%2F8634e2c3dd7c916dc3256e3f003d7ae8!OpenDocument&ei=psHuVJ_2D8GsygPsloG4Bw&usg=AFQjCNFUhN5VU0bhOwce2M1hOxLXoLaC3w&sig2=v3RKO6ug4cMZgynxcJSUKw&bvm=bv.86956481,d.d24

Автор: Людмила ЧЕКАЛЕНКО